Лише тільки за фактом ракетних ударів по інфраструктурі електропостачання України, путінська Наросія мусить бути визнана державою-терористом. Як і неодмінно мусить бути названо актами геноциду українського народу. Нелюди, які залишають населення України без світла та тепла, – не можуть залишатися безкарними. Тож відповіддю російським терористичним військам стане продовження успішного контрнаступу Збройних сил України.
Війна Росії в Україні коштуватиме путіну майбутнього і президенства. Диктатор розраховував правити вічно, та спадкоємцем царів йому вже не стати. Навряд чи він здатен зрозуміти, що сьогодні Україна веде війну ХХІ століття, в той час, як Наросія безнадійно застрягла в ХХму.
Цілком очевидно, що вона наближається до колапсу своїх владних інституцій. Тому чим потужнішою і швидшою зараз буде підтримка України Заходом, тим швидше настане крах диктаторського режиму, а відтак і припинення москвою бойових дій.
Ми є свідками того, як на наших очах зникає російська «військова супердержава». Тиран скоро стане частиною історії, але це не знімає з росіян провини за розв’язану ним війну. Шалена імперська пропаганда, як би не прагнула та врешті не спромоглась перекрити усі доступні канали інформації для населення Наросії про панічну втечу орків з Харківщини.
Путіністи намагалися втягнути Україну в «чорну діру» нової російської імперії, щоправда не прорахувавши, що демократична частина людства може прийти нашій країні на допомогу. Тоталітарний правитель, шовініст і популіст стверджував, що він здатен повернути Наросію до імперської величі, та дороги в минуле ніколи не існувало, як би цього не хотіли в кремлі.
Настає переломний момент у цій злочинній загарбницькій війні кремля, коли і там вже поволі починають усвідомлювати, що однієї тільки жадібності до захоплення чужих територій недостатньо для ведення повномасштабної війни. А відсутність довгострокової детальної стратегії – рівнозначна поразці.
Російській армії не вдасться ліквідувати ці недоліки, особливо найважливіший – моральний. Деморалізація російських військ спонукатиме московських загарбників уникати зіткнень з ЗСУ і тікати з поля бою. А ще існує велика ймовірність того, що Росії доведеться відмовитися від війни просто через відсутність можливості рекрутувати нових бажаючих воювати в Україні і втрачати свої життя за примарні імперські амбіції путіна.
Багато залежить від того, коли закінчиться російська армія. Розпочинаючи війну, в москві не врахували того факту, що американська сучасна зброя, як і вся західна, настільки якісно випереджує російську. Наявність переносного протитанкового ракетного комплексу Javelin фактично поставило під питання доцільність використання танку чи будь-якої броньованої машини в цілому.
Проте зброя це лише один із головних аспектів, найбільша перевага українців над росіянами – стратегічні, не говорячи вже про бойовий дух ЗСУ. Українські воїни бьються за саме існування Української держави, у той час, як російські солдати не знають за що вони взагалі воюють.
Гіпотетично в кремлі ще можуть зробити спробу мобілізувати більше новобранців, але це жодним чином не означатиме зростання бойової міці. Вирішальним фактором тут є постачання Україні новітньої зброї зі Сполучених Штатів і Європи. І якщо в Кремлі націлені на те, щоб після загальної мобілізації знищити своє молоде покоління на війні в Україні, то завадити цьому неможливо. Та велика кількість непідготовлених резервістів з абсолютно застарілою технікою не матиме великого значення для перебігу ходу війни.
Ситуація для рашистів дуже нагадує події 1942 року під час Сталінградської битви. Коли гітлерівці намагалися забезпечити стійкість своїх флангів погано оснащеними військовими частинами італійських, румунських і угорських військ. Ще невідомо, де буде путінський Сталінград, але немає жодного сумніву, що він неодмінно буде.
Та попри всю допомогу Україні, колективний Захід мусить діяти більш оперативно і рішуче. Терміново доставляючи Україні більше сучасного озброєння. Лише звільнення українських територій може призвести до руйнування путінського режиму і нашої перемоги.
Захід має дати Наосії чітке зрозуміння, – він не буде мовчазливо спостерігати за тим, що відбувається, і будь-яка подальша ескалація чи терористичні атаки на українські міста швидко викличуть адекватну відповідь.
Після перших місяців російського загарбницького вторгнення до України, ми постійно чули про все нові і нові фази війни. Зараз з упевненістю можна сказати про настання нового етапу, коли нападник починає тікати, не виявляючи жодного бажання загинути за путіна і його злочинців-поплічників.
Напад на Україну вже зростив для Наросії свої гіркі плоди. Та це лише початок демонтажу путінської імперії.